Чорний біль над білим світом

 

26 квітня 1986 року – день найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. 36 років минуло з моменту аварії на Чорнобильській АЕС, але її наслідки залишаються предметом обговорення світової наукової спільноти. За визначенням UNSCEAR і ВООЗ, Чорнобильська катастрофа віднесена до аварій ядерних об’єктів найвищого рівня. Українська нація  із гордістю та шаною згадують героїчний подвиг ліквідаторів аварії на ЧАЕС, наших співвітчизників які першими вступили в нерівний двобій із цією жорстокою зброєю, яка здатна вмить буквально випалити усе живе… Певна необізнаність та непоінформованість ліквідаторів про катастрофічні наслідки радіаційного випромінювання для людського здоров`я стали фатальними для багатьох з них… Але це не зупинило наших військових, медиків, правоохоронців першими прийняти на себе цей страшний вогонь небезпеки…іноді – ціною власного життя.Всього у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи взяло участь 600 тисяч , зокрема, громадян України - 350 тисяч.

   Брали участь у ліквідації наслідків на ЧАЕС  і  жителі Теофіпольського району. Одним з  них  був житель нашого села Волиці - Гавдун Василь Михайлович. Сьогодні  ми з вдячністю і шаною положили квіти на його могилу і разом із  його дружиною Галиною Іванівною, вшанували пам'ять про нього хвилиною мовчання. Галина Іванівна поділилась спогадами про  Василя Михайловича. 

 

В книзі "Чорнобиль - біль і скорбота України" записані короткі біографічні дані і спогади наших земляків.

Також із словами вдячності , квітами і найкращими побажаннями ми завітали до ліквідатора аварії на ЧАЕС Романюка Петра Олександровича, який зараз проживає у рідному селі Волиця.  Бажаємо  вам жити довго і щасливо, а крім того, завжди мати вдосталь сил для виконання заповітних бажань.

Дякуємо за подвиг, і  пам`ятаймо, що людське життя – безцінне, і будь-які експерименти та наукові впровадження перш за все мають бути безпечними для людства, для нашого майбутнього, для життя на планеті Земля.

 Цей дощ – як душ … Цей дощ – як душ…

Цей день такий ласкавий.

Сади цвітуть. В березах бродить сік.

Це солов’їна опера, Ла Скала!

Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.

Тут по дворах стоїть бузкова повінь.

Тут ті бузки проламують тини.

Тут щука йде, немов підводний човен, і прилітають гуси щовесни.

Але кленочки проросли крізь ґанки.

Жив–був народ над Прип’яттю – і зник.

В Рудому лісі виросли поганки, і ходить Смерть, єдиний тут грибник…

Ліна Костенко. 2019